У час, коли рекламні банери створюють за лічені хвилини за допомогою комп’ютерних програм, а афіші друкують на широкоформатних принтерах, у Вінниці досі живе справжнє мистецтво ручного розпису. Уже понад чверть століття художник Василь Воробець власноруч малює афіші до кінофільмів для одного з найстаріших кінотеатрів України. Його роботи стали невід’ємною частиною міського пейзажу та впізнаваним символом для кількох поколінь вінничан, розповідають журналісти Вінниччина онлайн.
У невеликій творчій майстерні панує особлива атмосфера. На полицях стоять десятки баночок із фарбою, поруч лежать пензлі різного розміру, а стіни прикрашають картини та ескізи. Саме тут народжуються великі мальовані афіші, які вже багато років зустрічають відвідувачів кінотеатру. Процес створення кожної роботи залишається незмінним, попри стрімкий розвиток технологій.
«Я натягаю полотно на підрамник, ґрунтую, а потім пишу», — розповідає художник.
У цій майстерні Василь Воробець провів понад 25 років. Каже, що вона давно стала для нього другим домом. Саме тут створювалися афіші, які добре пам’ятають жителі Вінниці, а деякі з них навіть просили залишити собі режисери.
До Вінниці Василь Воробець переїхав понад сорок років тому. Про власні досягнення говорить скромно, хоча за його плечима сотні кіноплакатів та десятки авторських полотен.
«Я там малюю, ще й так-так малюю. Грибник, рибак. Ось такі мої досягнення. Футбол. Ну вже, правда, все. А рік тому ще бігав у футбол, вже все. Ноги не носять», — усміхається художник.
Цікаво, що професійної художньої освіти він не має. Усього досягнув завдяки наполегливості, любові до малювання та багаторічній практиці. Попри те, що більшу частину життя працює у кінотеатрі, себе затятим кіноманом не називає. Натомість найбільше любить сам процес творчості.
«Я можу прийти на дев’яту годину, а я прибігаю у сьомій, щоб ніхто не мішав помалювати», — говорить він.
За словами художника, особливе натхнення завжди знаходив узимку.
«Я багато любив малювати зимою, коли холодно за вікном, а ти сидиш собі і робиш роботу. Літом не доходить, тому що літо тягне кудись по природі. А на рибалку теж їздили. Був товариш хороший, пішов із життя. Я теж тягнув за собою полотно, щоб помалювати».
Кінотеатр із понад столітньою історією
Місце роботи Василя Воробця також є частиною історії Вінниці. Перші кінопокази тут відбувалися ще понад сто років тому. За цей час будівля пережила війни, зміну влади та цілих історичних епох. У різні роки тут працювали будинок культури, різноманітні установи та навіть виробничі приміщення. Проте головне призначення будівлі збереглося — тут і досі показують кіно.
Провідний інженер кінотеатру Віра Вудик нагадує, що для початку ХХ століття поява кінематографа у Вінниці була справжнім проривом.
«Якщо ще вважати те, що перший кінопоказ був у Парижі в 1896 році. А у Вінниці, маленькому містечку, кінопоказ був у 1911 році. Порівняти Париж і Вінницю. Можливості пересування, можливості придбання апаратури, можливості це все проводити. То, звичайно, на той час було сучасно, дуже сучасно», — зазначає вона.
Мальовані афіші, які стали символом Вінниці
Особливу цінність для кінотеатру становлять саме мальовані афіші. Цю традицію тут зберігають ще з повоєнних часів. У більшості українських міст такі роботи давно залишилися лише на старих фотографіях або в музейних архівах. У Вінниці ж мистецтво ручної кінореклами продовжує жити. Місцеві жителі впізнають роботи Василя Воробця з першого погляду. Для багатьох вони стали невід’ємною частиною атмосфери старого кінотеатру.
«Насправді мені подобається цей кінотеатр тим, що він найстаріший на даний момент у Вінниці і досі діє, досі працює. І тут досі є ці прекрасні афіші, які художник малює власноруч. Це не може не приваблювати. Люблю я такі цікаві місця», — розповідає відвідувачка кінотеатру Людмила.
«Поки людина щось робить — то вона живе»
Попри поважний вік, Василь Воробець не планує залишати улюблену справу. Каже, що творчість дає сили рухатися вперед і допомагає відчувати повноту життя.
«Життя люблю. Люблю малювати», — говорить він.
А свою життєву філософію художник формулює просто:
«Поки людина щось робить — то вона живе. Це велике значення має».
На пенсію він не збирається. Навпаки — продовжує працювати, створювати нові афіші та дарувати місту частинку мистецтва, яке майже зникло у цифрову добу. Сьогодні Василь Воробець залишається чи не єдиним художником в Україні, який продовжує вручну створювати великі кіноафіші для діючого кінотеатру. Його роботи — це більше, ніж реклама фільмів. Це жива історія міста, пам’ять про епоху та нагадування про те, що справжнє мистецтво не втрачає своєї цінності навіть у час цифрових технологій.
