Народна депутатка України Лариса Білозір поділилася історією з Вінниччини, яка, за її словами, демонструє складні виклики у сфері захисту прав дітей та реалізації реформи деінституціалізації. Повідомляє Вінниччина Онлайн з посиланням на допис Лариси Білозір.
Йдеться про багатодітну родину, де батьки вели асоціальний спосіб життя. Після повернення дітей із спеціального закладу до біологічної сім’ї умови їхнього проживання виявилися непридатними для життя. Під час особистого візиту депутатка побачила відсутність належного догляду, харчування та відповідальності з боку батьків. Згодом дітей вилучили із сім’ї та тимчасово влаштували до Центру соціально-психологічної реабілітації.
За словами Лариси Білозір, саме такі випадки нині аналізує Тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань захисту прав дітей. Вона наголосила, що окремі висловлювання з її виступів на засіданнях комісії були вирвані з контексту та використані для маніпуляцій щодо її позиції.
«Ми всі підтримуємо право дитини зростати в сімейному середовищі. Але не можна називати сім’єю місце, де дитина живе в небезпеці, потерпає від недогляду, голоду, насильства чи байдужості дорослих», — зазначила народна депутатка.
Лариса Білозір звернула увагу на те, що громади нерідко відкладають рішення про вилучення дітей із неблагополучних родин через відсутність альтернативних варіантів їхнього розміщення. Водночас, за її словами, існує практика, коли вилучення дитини сприймається як недопрацювання соціальних служб, хоча в окремих випадках це є необхідним кроком для захисту дитини.
Нардепка також навела приклад аналізу ситуації в одному зі спеціальних закладів, де після повернення додому 24 дитини згодом знову були влаштовані до інших установ через неспроможність батьків забезпечити належний догляд.
«Будь-яка реформа має оцінюватися не кількістю закритих закладів і не звітами про виконані показники. Її головний критерій — чи стала конкретна дитина більш захищеною, чи отримала вона шанс на нормальне дитинство», — підкреслила Лариса Білозір.
Вона наголосила, що дискусія має стосуватися насамперед безпеки дітей, а не формального виконання реформаторських показників, адже кожна дитина має право не лише на сім’ю, а й на життя, захист та безпечне середовище для розвитку.
