Вороновиця на Вінниччині поєднує багатовікову історію, архітектурні пам’ятки та сучасні ініціативи місцевих жителів. Тут зберігають спадщину роду Грохольських, пам’ятають про перші авіаційні експерименти Олександра Можайського, підтримують українських військових і розвивають власну справу. Про те, чим живе громада сьогодні, — у відео.
Вороновиця відома ще з кінця XIV століття. Одна з її головних історичних пам’яток — палац Грохольських-Можайських, зведений у 1770-х роках для Францішка Ксаверія Грохольського. Колись маєток мав 43 кімнати, стайні, каретну, господарські споруди та парк. До наших днів збереглися елементи первісного оздоблення, зокрема в овальній залі.
Після польського повстання 1863 року родина Грохольських була змушена продати маєток. У 1869 році він перейшов до Можайських. Із Вороновицею пов’язана історія Олександра Можайського, який захоплювався ідеєю польоту та проводив експерименти з літальними апаратами неподалік — у селі Потуш.
Сьогодні в палаці працюють публічна бібліотека, дитяча школа мистецтв і музей авіації та космонавтики. Будівлю частково відреставрували, однак вона потребує подальших ремонтно-реставраційних робіт. Тут також організовують культурні заходи для жителів, зокрема кінопокази просто неба та дитячі вистави.
Ще одна сторінка історії громади — цукровий завод у Степанівці, який, за місцевими переказами, належав Грохольським. Підприємство закрили у 2004 році, а від колишнього виробництва залишилися в’їзна арка та руїни. У сезон завод давав роботу понад пів тисячі людей. За словами місцевих жителів, наприкінці роботи він переробляв близько 1800 тонн буряків на добу.
Та історію Вороновиці творять не лише пам’ятки та промислові об’єкти, а й люди. Одна з таких історій — Юлії Гаврилюк, яка після загибелі чоловіка Володимира на війні продовжила справу, про яку вони мріяли разом.
Після переїзду з Криму подружжя планувало створити бізнес, який давав би роботу місцевим жителям. Перший рік після втрати чоловіка Юлія присвятила волонтерству, а згодом завдяки грантовій підтримці облаштувала виробничий цех. Тут випікають продукцію для кав’ярень і готують реторт-обіди для українських військових. Частину прибутку від мережі кав’ярень жінка спрямовує на волонтерство. Історію кохання з чоловіком вона також увічнила в книзі, присвяченій захиснику з позивним Джміль.
Підтримка військових об’єднує й інших жителів громади. Настоятель храму в селі Михайлівка отець Анатолій Кузніцов волонтерить із 2014 року та допомагає українським захисникам. За його участі та підтримки громадського об’єднання «Ми – Вінничани» на території храму облаштували Алею слави з портретами полеглих воїнів. До її створення долучилися також місцеві жителі. Поруч облаштували дитячий майданчик.
Своїм досвідом життя у Вороновиці поділилася й Ольга Шкуріна, яка переїхала сюди з родиною. За її спостереженнями, селище поступово змінюється: відкриваються магазини, з’являються нові бізнеси, стає зручніше вирішувати повсякденні справи. Водночас питання доступності для людей з інвалідністю залишається актуальним. Ольга виховує дитину з інвалідністю та каже, що в багатьох ситуаціях їй допомагають небайдужі місцеві жителі.
Жінка також пише оповідання та передає прочитані книжки до місцевої бібліотеки. Там зберігаються і дві її збірки.
Вороновиця має свої виклики, але водночас розвивається завдяки людям, які працюють, підтримують одне одного, дбають про пам’ять загиблих і створюють можливості для дітей. Саме їхні історії показують, чим живе громада сьогодні та яким бачить своє майбутнє.
