Людмила Левонів народилася у Немирові на Вінниччині. Та життєвий шлях привів її за кордон — до Польщі.
«Я завжди шукала підтвердження свого походження. Знала, що у мене є дідусь із Польщі, але не могла знайти жодних документів. І лише тоді, коли мій чоловік знайшов там роботу, ми вирішили переїхати», — розповідає Людмила.
Родина переїхала за кордон у червні 2015 року. Нове життя в іншій країні означало чимало викликів: вивчення мови, народження та виховання дітей, пошук себе й нових можливостей для самореалізації.
У сім’ї п’ятеро людей — троє синів: старший Андрій, якому нині 22 роки, середній Роман — 11-річний, і наймолодший Олег, йому 9.
«З працевлаштуванням тут непросто. Особливо, якщо немає польської освіти, дипломів чи сертифікатів і якщо не знаєш мови. Зазвичай наші люди працюють на заводах», — каже жінка.Коли діти були маленькими, Людмила шукала справу, яка дозволила б поєднувати заробіток і материнство. Адже чоловік працює далекобійником і часто буває відсутній.
«Мені потрібно було знайти щось таке, щоб я могла і заробляти, і бути вдома з дітьми, не позбавляти їх моєї присутності та піклування», — пояснює вона.
Саме тоді Людмила відкрила для себе кондитерство. Хоча в Україні тортами не займалася, любов до кулінарії, каже, успадкувала від мами. У Варшаві пройшла спеціалізовані курси й почала працювати.
«Торти я осилила. Але з часом зрозуміла — мені цього замало. Я знала, що можу це робити, але відчувала, що мені не вистачає ще чогось. Хотілося знайти справу, якою я зможу пишатися і відчувати, що не стою на місці».
Паралельно жінка інтенсивно вивчала польську мову. До рівня B1 їй вдалося дійти всього за два місяці. Коли Людмила дізналася, що у місті набирають водіїв автобусів, вирішила ризикнути.
«Я подумала: а чому не я?» — усміхається вона.
Сьогодні Людмила не зупиняється на досягнутому. Вона впевнена: кожен крок уперед — це приклад для її дітей.
«Я хочу ще багато чого досягти, вдосконалювати свої вміння і пишатися тим, що я є взірцем для своїх синів. Хочу не розчарувати себе і не відчувати, що прожила життя даремно».
І додає: найбільше щастя для неї — це посмішки людей.
