У Гущинцях відкрили Меморіал пам’яті загиблих воїнів — дев’ять облич, дев’ять історій, дев’ять життів, які назавжди змінили село. З гранітної стели на перехожих дивляться хоробрі, відважні українці, які віддали своє життя за волю та незалежність держави.
Ідея створення Меморіалу належить родинам загиблих. Саме вони об’єдналися, щоб вшанувати пам’ять своїх синів і чоловіків. Проєкт подали на конкурс «Твори добро», організований ГО «Ми — Вінничани» та Благодійним фондом Миколи Філонова за підтримки фонду «МХП-Громаді». Завдяки гранту у 100 тисяч гривень, у центрі села з’явилася стела.
— Це не просто проєкт. Це — пам’ять. Це — майбутнє. Це — наша історія, за яку заплачено життям, — наголошує Анатолій Козак, регіональний директор компанії «МХП Зернопродукт».
— Ми відчули, що це має бути. Батьки самі ініціювали, ми просто підтримали, — додає Леся Литвак, представниця фонду «МХП-Громаді».
Під час відкриття стели маленька Варвара простягала руки до фотографії свого тата. Віктор Войтенко загинув у квітні 2025 року. Не міг залишатися вдома, коли його побратими були на фронті. З початку повномасштабного вторгнення він добровільно повернувся до армії.
— Він поїхав до хлопців і сказав: «Поки вони там — я з ними», — згадує дружина Валентина. — Хвилювався за нас із донькою, але по-іншому не міг.
Віктор служив ще з 2016 року, а після демобілізації будував життя у мирному селі. Та війна знову змінила усе. Кожна зустріч із сім’єю ставала ковтком повітря, промінцем серед темряви фронту.
Перший із Гущинців, хто загинув
Ім’я Юрія Літвіненка тепер носить вулиця у селі. Він був першим із Гущинців, хто загинув на цій війні. У грудні 2022 року його вбила куля снайпера біля Бахмута.
— Він дуже хотів знати все про військову справу, на навчанні у Британії був одним із найкращих, — каже мама, Антоніна Літвіненко.
Юрій навчався у місцевій школі, працював будівельником. Отримавши повістку, не вагався. Сказав: «Йду».
Останній шлях Олександра
Олександр Мельник загинув у червні 2025 року. Після його зникнення батько, Анатолій, сам поїхав на фронт і знайшов тіло сина на Покровському напрямку.
— Ми їхали дорогами, де він міг бути. Навіть під обстрілами. Я мусив його знайти, — розповідає батько.
Олександра вбив ворожий дрон, коли він перебував у машині. Йому було 24 роки.
— Він загинув як Герой. Дуже хотів жити. Він навчався у Вінниці, мріяв повернутися, — додає Анатолій Мельник.
Пам’ять, яку не зітре час
Меморіал у центрі Гущинців — не просто об’єкт. Це місце, де зосереджена пам’ять цілого села.
