«Я йду на роботу з радістю»: як Олександра Юрченко знайшла своє покликання в МХП
Олександра Юрченко працює водійкою навантажувача-штабелера на Переробному комплексі Вінницької птахофабрики. Вона говорить про свою роботу спокійно, без гучних слів, але з відчуттям впевненості та стабільності. Їй подобається і сам процес, і команда, і умови праці. Та найважливішим вона вважає відповідальність, яку щодня бере на себе.
День, який запам’ятався надовго
Олександра без вагань називає дату свого першого робочого дня — 9 травня 2023 року. Саме тоді вона вперше заступила на зміну вже в новій професії.
Якщо робота не подобається, такі дати швидко забуваються. У мене ж навпаки — скоро буде три роки, як я працюю на штабелері, — говорить Олександра.
Сьогодні вона керує сучасною складською технікою, що піднімає палети на висоту кількох поверхів. Її робота вимагає максимальної уважності, точності та суворого дотримання правил безпеки.
Робота, яка об’єднала родину
Історія Олександри особлива ще й тим, що поруч із нею на підприємстві працює мама Людмила. Вони виконують подібні завдання, хоча керують різною технікою: мама працює на меншому навантажувачі, а Олександра — на штабелері.
Мама вже була працівницею Вінницької птахофабрики, але згодом вирішила змінити напрям і опанувати нову професію, — каже Олександра. — Для неї навчання було складнішим, але вона впоралася. Ми підтримуємо одна одну і щиро радіємо успіхам.
Пошук себе без чіткого плану
Родина Юрченків переїхала до Четвертинівки у 2012 році, коли підприємство лише починало працювати. Після школи Олександра ще не мала визначеного фаху й пробувала себе на різних тимчасових роботах.
Коли вона звернулася на підприємство, їй запропонували роботу палетувальниці. Вирішальною стала розмова з інструктором Сергієм Штефанюком, який запропонував спробувати себе у професії водія навантажувача.
Спершу я відмовилась. Думала, що це «чоловіча» професія, хоча водійські права на мотоцикл і автомобіль у мене вже були, — згадує вона.
Пропрацювавши лише дві зміни палетувальницею, Олександра зрозуміла, що хоче більшої динаміки та відповідальності, і сама подала заявку на навчання.
Коли вперше сіла за кермо навантажувача, зрозуміла, що страх був зайвим. Усе виявилося логічним і зрозумілим.
Навчання, досвід і професійне зростання
Навчання проходили 15 людей, більшість із них — жінки. Після іспитів Олександру направили на дільницю замороженої продукції, де вона працювала на меншому навантажувачі, поки не отримала пропозицію перейти на штабелер.
Я сумнівалась, бо це інша швидкість, інша висота і зовсім інший рівень відповідальності, — розповідає вона.
Перші тижні стажування були непростими, але підтримка колег і довіра керівництва допомогли швидко адаптуватися.
З часом я зрозуміла, що добре відчуваю цю техніку і свою зону відповідальності. Це робота, яку я виконую впевнено і з задоволенням.
Нині Олександра працює на сучасному штабелері, отриманому підприємством безпосередньо із заводу, і є важливою ланкою логістики, від якої залежить безперебійність виробництва.
Цінності, що формують характер
Своє ставлення до роботи вона пов’язує з родинним вихованням. Каже, що багато чому навчилася у батька — прикладу відповідальності та стійкості. Із початком повномасштабної війни він 7 березня 2022 року приєднався до лав Збройних сил України і служить там досі.
Родина постійно підтримує з ним зв’язок, а тема відповідальності та підтримки армії близька як для компанії, так і для колективу, у якому працює Олександра.
Шанс для тих, хто шукає свій шлях
Історія Олександри Юрченко показує, що професійний шлях не завжди починається з чітких планів. У МХП навчають, підтримують розвиток і дають можливість опановувати нові професії незалежно від досвіду чи стереотипів.
Сьогодні вона впевнено керує технікою, що піднімає палети на висоту кількох поверхів, і каже, що знайшла роботу, яка справді їй до душі.
