На зустріч із далеким минулим приходять відвідувачі до музею старожитностей Романа Марецького та Олени Косінської.
Цей ошатний будинок на одній із центральних вулиць Мурованих Курилівців став з недавнього часу візитівкою місцевої громади. Кілька років тому подружжя Романа Марецького та Олени Косінської облаштувало у своїй літній кухні музей старожитностей. Дорослі та діти приходять сюди на екскурсії – на зустріч із минулим. Їх завжди радо зустрічає господиня – Олена Косінська.
Надзвичайно приємно бачити захоплення дітей, з яким вони розглядають експонати, – розповідає Олена Миколаївна. – У них очі розбігаються, їм усе цікаво: «А це що?», «А це як?», «А це для чого?». Питання сиплються одне за одним, і я стараюся кожному відповісти. Роблю це у дохідливій формі, щоб дитина запам’ятала… Таке спілкування приносить мені задоволення – тоді я викликаю дітей на відвертість.
— А ви знаєте, звідки береться одяг? — Звісно, знаємо. Йдемо з мамою в магазин і купуємо… — Так воно зараз. А років сто тому люди все виготовляли своїми руками, і одяг також. Навіть для тоненької нитки треба було посіяти насіння конопель, дочекатися рослин, вимочити їх, висушити… і так пройти цілий шлях аж до тканини, з якої вже шили, скажімо, таку сорочку, що перед вами. Так само було з усім, що оточувало людину в побуті: глиняний посуд, дерев’яні вироби, ковані речі…
— Ой, а скільки багато грошей! Де ви їх взяли? — Це спадок від діда мого чоловіка Івана Васильовича Марецького та його дружини Марії Ільївни, які жили у Жвані. Вони також були поціновувачами старовини і зберігали вдома багато цінних речей минулих років. Серед них — найстарші паперові купюри випуску 1909 року і монети 1877 року. З цього скарбу, власне, й зародився наш музей…
Викладач образотворчого мистецтва художнього класу Мурованокуриловецької мистецької школи Олена Косінська та її чоловік-пожежний Роман Марецький почали збирати старовинні речі після того, як натрапили на автентичні прикраси, одяг, вишиті сорочки та старі гроші, знайдені в хаті діда Івана та баби Марії. Перевезли їх із Жвану до себе додому, склали в одній із кімнат літньої кухні, а згодом вирішили облаштувати там родинний музей.
Олена Косінська родом з Хмельниччини, у Мурованих Курилівцях мешкає з 2016 року. Закінчила Кам’янець-Подільський коледж культури та Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка й здобула фах художника-мистецтвознавця. Вона є учасницею багатьох всеукраїнських науково-практичних семінарів і симпозіумів, міжнародних пленерів та виставок. Має дипломи і грамоти.
У нас із Ромою двоє дітей – одинадцятирічна Марійка і шестирічний Володя. Я дуже рада, що чоловік підтримує моє творче захоплення. Ми з ним, як кажуть, на одній хвилі. Був період, коли після народження доньки я перестала малювати, а він мене спонукав до повернення у мистецьку стихію: «Не переймайся домашніми клопотами, я й вчорашнього борщу часом з’їм, а ти не гаси в собі Божу іскру…». Це було вище за всі слова похвали – прості й дуже потрібні тоді… Отак і живемо. Попутно провели в будинку великий капітальний ремонт, але попри хатній розгардіяш я продовжувала писати картини. Знаходила зручне для мольберта місце і працювала. А щоб трохи перепочити, займалася реєстрацією експонатів музею у спеціальному журналі – з описом, кому вони належали і з якого населеного пункту привезені.
Тут треба уточнити, що не всі експонати музею належать родичам Романа Марецького. Коли місцеві жителі, друзі й знайомі дізналися про захоплення подружжя, почали приносити свої старовинні знахідки.
Жителька Мурованих Курилівців Катерина Павленко передала сувій домотканого полотна, що належав сім’ї Сауляків із Галайковець. Подружжя Штефанюків Костянтин і Людмила подарували фрагмент вишивки чоловічої сорочки прадіда Людмили – Сергія Олександровича Голдинського, який служив кучером у поміщика Чихачова. Барильце, гарнець (видовбана з дерева мірка для зерна) та куфер (невеличка скриня для речей), обклеєна зсередини кольоровими обгортками від чаю, папіросним папером та вирізками з перекидного календаря старослов’янською, польською та французькою мовами за 1881–1882 роки, подарував житель Мурованих Курилівців Віктор Бриндак. Ці речі належали комусь із його родичів із Виноградного, як і спідниця та великі ночви з того ж села, подаровані Ганною Іллівною Липовецькою (Дерен).
Відомий краєзнавець і письменник зі Сніткова, світлої пам’яті Володимир Ревуцький передав у музей прядку, маслобійку та кушку (дерев’яний футляр, у якому косарі тримали гострильний брусок). Завдяки йому з’явилися тут і найдавніші предмети старовини — фрагменти трипільської кераміки, знайдені під час експедиції на лівому березі Дністра в урочищі Діл неподалік від села Наддністрянське.
Музейна справа – це дуже кропітка робота, – каже Олена Косінська. – Одяг і кожухи влітку треба просушувати, щоб міль не пошкодила. За іншими експонатами також потрібен догляд. Але я не скаржуся – це в мене таке хобі. Мені це подобається. Нам із Романом вдалося хоча б частково заповнити прогалину в зібранні предметів старовини, яка утворилася з часу відкриття в Мурованих Курилівцях краєзнавчого музею імені Федора Коновалюка. Там таких експонатів немає.
Щоб популяризувати культурне надбання рідного краю і представити його широкому загалу, Олена Косінська одного разу влаштувала фотосесію у жіночому вбранні з колекції музею. А дітей, запрошених на екскурсію, переодягнула у нове вбрання, пошите за старими зразками. Замовляла в Києві – не дешево, але тільки так можна правильно зберегти й продовжити життя старому.
Через засоби масової інформації вона не раз зверталася до земляків із проханням приносити в музей старовинні побутові речі, чи хоча б сфотографувати їх або створити власну колекцію старожитностей. Це допоможе зберегти автентичні цінності й заохотити людей до відновлення української культури. Ми не маємо морального права викидати, а мусимо збирати те, чим жили наші діди та прадіди.
Є в Олени Косінської ще одне творче захоплення – створення картин на дереві. Тепер це її улюблене заняття. Писати на дошках почала після народження доньки Марійки.
Якось на обійсті свекрухи Надії Федорівни в селі Дружба я знайшла дерев’яні дощечки, – згадує художниця. – Коли їх довго розглядаєш, відчуваєш фактуру – вони самі підказують образи. Так з’явилася перша моя робота «Половинки», яку дуже швидко продали в крамниці на Андріївському узвозі в Києві.
А потім була пам’ятна точка відліку – всеукраїнський проєкт «Військово-польовий АРТ-2018». 160 народних умільців представили понад триста неповторних експонатів, вдихнувши нове життя у воєнні артефакти, просочені болем Сходу України, які зібрав і руками майстрів увіковічив в українських символах організатор заходу — знаменитий сержант Національної поліції Павло Ротар. Тоді Олена намалювала свої перші картини на ящиках від боєприпасів.
До повномасштабної війни росії проти України залишалося ще чотири роки. Але вже тоді окупанти сіяли смерть там, де ступала їхня нога. А митці з використаних гільз, ящиків від боєприпасів, старого камуфляжу показали народження нового життя, – каже Олена. – У цьому й був сенс проєкту, який захопив мою душу і тримає досі. Я продовжую творити на дереві, тепер уже на ящиках від боєприпасів, привезених волонтерами Сергієм Дзюбаком, Віталієм Шумилом, Олександром Кирилюком із сином Олександром з бойових дій на херсонському напрямку. Малюю на них, не обробляючи фактуру, зберігаючи пошкодження від куль та осколків, рубці від цвяхів, навіть темно-зелений фон – ці деталі дуже промовисті.
Роботи «Настя» і «Сорочка мамина у рай» з проєкту «Військово-польовий АРТ-2018» побували на виставках в усіх областях України. Остання картина створена на реальних подіях.
Знайома журналістка з Кам’янця-Подільського розповіла історію про загиблого бійця. Його привезли в закритій труні. А мати прийшла з вишитою сорочкою і хотіла покласти її всередину. Важка історія: мама вишивала сорочку сину на свято, а поклала у труну… Я дивилася на кришку від ящика і побачила в тріщинах зморшки згорьованої матері, її очі. Так і назвала роботу – «Сорочка мамина у рай», де зображена мама, що пригортає сорочку, вишиту для своєї дитини.
У творчому доробку художниці є яскраві й промовисті картини: «За живе», «Вдома», «Юстина», «Не журись, Максиме», «Мама». Із кожної проданої роботи художниця частину коштів спрямовує на підтримку Збройних сил України.
У 2023 році Олена створила роботу «Квітка», написану на уламку вертольота Мі-24, збитого над Київським морем, за запитом Ірпінського історико-краєзнавчого музею.
Олена Косінська – одна з небагатьох сучасних художників, які створюють мистецький образ українського народного костюма в жанровому портреті, передаючи стан та події, що відбуваються.
Творчість Олени Косінської – важливий внесок у сучасне українське мистецтво. Її роботи – це не лише естетичне задоволення, а й глибоке осмислення світу, в якому ми живемо. Вони надихають, змушують задуматися та допомагають зберегти зв’язок з українськими традиціями.
