П’ять дронів, названих на честь загиблого прикордонника Івана Бриндака, передано одному з бойових підрозділів Збройних сил України. У найближчий час вони будуть нищити ворога. Кожен із них — не просто техніка, а символ вдячності, вшанування та присутності Героя у строю.
Дрони зібрав Микола Заболотний, учитель інформатики та математики Лучинецької філії Вендичанського ліцею. У межах діяльності громадської організації «Крила янгола – Пам’ять Героїв» він разом з учнями виготовляє безпілотники, що носять імена полеглих захисників — як продовження їхньої пам’яті та боротьби.
Ідея вшанування Івана Бриндака у такий спосіб належить його дружині — Катерині Бриндак. Для неї ці дрони — не лише важливий внесок у зміцнення обороноздатності, а й щире прагнення, щоб пам’ять про нього жила й допомагала захищати Україну
«Іван не встиг зробити багато з того, про що ми мріяли. Але я знаю: його ім’я має жити не лише в пам’яті, а й у дії. Ці дрони — не просто техніка. Це продовження його боротьби, його духу. Тепер він знову у строю. І допомагає іншим повертатися живими», — поділилася Катерина.
Іван Бриндак народився в селі КукавкаВендичанської громади. Тут закінчив 9 класів, після чого вступив до Кузьминецького професійного аграрного ліцею. Був дисциплінованим, уважним, відповідальним студентом.
6 червня 2011 року Іван розпочав військову службу за контрактом у 24 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. Майже 14 років він гідно ніс службу на різних ділянках державного кордону, зокрема і на бойових напрямках.
28 жовтня 2024 року, під час артилерійського обстрілу та атаки ударних БПЛА в районі населеного пункту Ніколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області, Іван отримав поранення, несумісні з життям.
Іван був життєрадісним і цілеспрямованим. Любив футбол, захоплювався технікою та конструюванням. Прагнув здобувати нові знання й навички. Побратими та друзі згадують його як відважного захисника, надійного товариша, добру й світлу людину, яка залишила по собі щиру пам’ять.
Ці п’ять дронів — не лише сучасна техніка, а й жива пам’ять. Кожен з них — продовження справи Івана, якому не судилося повернутися додому, але чия відданість Україні живе в кожному злеті.
Його ім’я тепер — у бою. У строю. У справах, що наближають перемогу.
