Війна жорстоко позбавляє українські родини можливості зустрічати зимові свята разом. Матері, дружини, діти й батьки полеглих Захисників України знову і знову переживають Різдво з болем утрати, з порожнечею, яку вже неможливо заповнити, адже там жила любов — щира, жива, справжня.
Щоб привернути увагу суспільства до втрат, які щодня приносить війна, та показати, як вона змінює життя українських родин, медіахолдинг «Новини Вінниці» спільно з онлайн-меморіальним проєктом «Книга Героїв» та за підтримки Фонду МХП – Громаді реалізували фотопроєкт для дітей, дружин і матерів загиблих Захисників України.
Серед його героїв — чотирирічний Єгор Пустовіт. Хлопчик уже ніколи не зможе пригорнутися до свого батька, Вадима Пустовіта, який загинув 4 березня 2023 року в нерівному бою з ворогом. Того дня воїн міг не виходити на позицію, однак погодився — мріяв швидше отримати відпустку й обійняти рідних.
Березень 2023 року став початком нестерпного болю для дружини захисника — Вікторії Пустовіт. Чотирнадцять місяців жінка жила між страхом і надією, вірячи, що коханий живий. Вона боялася почути страшну звістку й так само боялася думки про полон. Вадим не раз повертався з найзапекліших боїв, однак цього разу дива не сталося — через рік і два місяці ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Вадим Пустовіт став до зброї з перших днів повномасштабного вторгнення. Перед від’їздом він сказав:
«Я їду, щоб вони не прийшли сюди і я не бачив, як у мене на очах знущаються з вас».
Сьогодні він — Небесний Воїн.
Ще одна героїня фотопроєкту — Вікторія Дубецька. Її коханий, Вадим Дубецький, воював разом із Вадимом Пустовітом із перших днів повномасштабної війни. Чоловіки стали побратимами на полі бою та мріяли познайомити своїх дружин. Проте жінки зустрілися вже після трагедії — обидва Вадими загинули в одному бою 4 березня 2023 року, коли вісім російських танків вийшли проти шести українських воїнів.
Вадим Дубецький служив командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону. Він став прикладом мужності для свого сина Матвія Дубецького, який завжди пам’ятатиме батька як справжнього Героя.
А трирічний Тимур Колощук тата не пам’ятає зовсім. Його батько, Валерій Колощук, загинув, коли хлопчик був зовсім маленьким. Сьогодні Тимур знає тата лише зі світлин, які бабуся, немов обереги, розвісила на стінах дитячої кімнати.
Валерій Колощук рвався до зброї з перших днів повномасштабного вторгнення. Як учасник бойових дій в АТО та досвідчений воїн, він вважав своїм обов’язком бути серед перших. Спершу його залишали в запасі, згодом мобілізували. Саме тоді народився син Тимур. Чоловікові дали місяць відстрочки, щоб побути з дитиною, а далі — навчання і два з половиною місяці війни, яка забрала його життя.
У Кривому Розі на Валерія чекала донька Міра Колощук. Вона пам’ятає тата. Попри те, що сімейне життя її батьків не склалося, дівчинка зберігає теплі спогади про батька, з яким більше ніколи не зустріне Різдво. Валерій Колощук загинув під час виконання бойового завдання взимку 2022 року.
Окрема історія — біль матері. Олена Сапарова назавжди зберігатиме у серці місце для свого сина — зовсім юного, але вже мужнього воїна.
Володимир Новак був студентом харківського вишу, навчався на адвоката. З перших днів війни став до лав Збройних сил України. Навіть на фронті не полишав навчання, будував плани й мріяв про майбутнє, якому не судилося здійснитися.
7 листопада 2023 року Володимир загинув у селі Роботине Запорізької області. Йому було лише 20 років.
Його мати — сильна й щира жінка, яку тримають у цьому світі настанови сина.
Усі герої цього фотопроєкту носять у серці місце для тих, кого вже ніколи не зможуть обійняти. Цю можливість у них відібрала росія.
Вічна пам’ять полеглим і нескореним Героям України.
