На сторінці Могилів-Подільського прикордонного загону поділилися історією Романа 41-річного вінничанина, який після участі в бойових діях повернувся у стрій уже як прикордонник. До повномасштабної війни він розвивав власний бізнес: будував металокаркаси та виготовляв кузови для самоскидів. Під його керівництвом працював колектив із близько сорока людей, а напередодні вторгнення було виграно тендер на будівництво масштабного об’єкта в Запоріжжі – саме там, де згодом довелося воювати.
25 лютого 2022 року Роман без вагань прийшов до військкомату. «Мене питали: навіщо йдеш? Ти ж багатодітний батько, тебе не заберуть. А я відповідав: от саме тому і йду – бо в мене четверо дітей», – згадує він.
Першим етапом стала служба в «Добробаті» й чотири місяці на Херсонщині: перший бойовий досвід, поранення, реабілітація. Здавалося, можна повертатися до мирної справи. Але ракетний удар по Дніпру, який забрав життя десятків мирних жителів, серед них – дітей, став для Романа болючою межею: відступати він не має права.
У десантно-штурмових військах служили його друзі й знайомі, тож вибір був очевидним. Роман приєднався до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, виконував завдання розвідника-снайпера і брав участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. Там отримав позивний «Шеф» – за виважені рішення та готовність брати відповідальність у найскладніших ситуаціях.
На початку 2024 року він звільнився зі служби й спробував відновити бізнес, однак більшість його працівників також пішли захищати країну, а нову команду зібрати не вдалося. Водночас думка про повернення у стрій не відпускала. «Дуже часто ті, хто пройшов війну, не можуть знайти себе у цивільному житті. Ти подумки залишаєшся там – з побратимами, на передовій», – каже військовослужбовець.
Візит до одного з підрозділів Могилів-Подільського прикордонного загону остаточно все вирішив: спілкування з бійцями, розуміння умов і специфіки служби підтвердили, що його місце – поруч із тими, хто боронить рубіж. Нині «Шеф» служить у лавах прикордонників пліч-о-пліч із новими побратимами з тією самою метою – захищати країну.
Попри військові будні, Роман залишається турботливим батьком і чоловіком. У вільні хвилини бере до рук гітару – музика для нього джерело натхнення – та із задоволенням готує для родини. Каже, що саме за сімейним столом найбільше відчуває спокій і щастя – той мир, за який бореться у формі.
Фото – Могилів-Подільський прикордонний загін
