Під час обміну полоненими між Україною та росією 5 березня додому повернулися 200 українських захисників. Серед них — 30-річний військовослужбовець Сергій Жученко із селища Вороновиця Вінницького району. Його рідні чекали на цю звістку рік і вісім місяців.
Про довгий шлях очікування та емоції після повернення захисника ексклюзивно для видання “Вінницький район онлайн” розповіли його рідні.
«Нарешті ми його дочекалися»
Батько військового Іван Жученко, який також служить у Збройних Силах України і нині перебуває на лікуванні, розповідає, що родина пережила надзвичайно складний період.
«Ми дуже довго його чекали. Ночами не спали. Почалося все у липні 2024 року. Телефонували всюди: у частину, в Червоний Хрест, у військкомати. Шукали всюди, де тільки можна було. І люди допомагали, і командири допомагали. Усі підтримували», — розповідає батько.
За його словами, родина не втрачала надії навіть тоді, коли майже не було жодної інформації.
«Нарешті ми Сергія дочекалися. Його дружина Ольга майже півтора року постійно ходила на акції підтримки полонених. Я думаю, що це теж допомагає. Якщо нічого не робити, ніхто нам нічого не допоможе», — переконаний чоловік.
Батько додає, що Сергій та Ольга одружилися під час війни, а невдовзі після цього військовий потрапив у полон. Попри невідомість і страх, дружина почала активно боротися за його звільнення.
«Я досі не вірю, що він вдома»
Дружина військового Ольга Жученко каже, що досі не може повністю усвідомити, що чоловік повернувся.
«Я до сих пір не вірю, що мій чоловік вдома. Слава Богу, рік і вісім місяців цих мук закінчилися. Дочекалася, виборола. Недарма ходила на акції, автопробіги, стукала в різні двері», — говорить жінка.
«Сергій проходив службу на посаді стрільця — помічника гранатометника у військовій частині А4860 на Куп’янському напрямку в районі села Петропавлівка Харківської області. Чоловік трохи змінився після пережитого, але я впевнена, що реабілітація допоможе. Він мені каже, що його головна мрія вже здійснилася — він вдома. А зараз найголовніше — відновлення», — розповідає Ольга.
Два листи за весь час полону
За словами дружини, під час перебування у полоні Сергій отримав лише два листи.
«Я писала йому постійно — через Червоний Хрест, через різні організації. Але дійшло тільки два листи. Він отримав їх цього року, у січні. Каже, що тоді дуже плакав — за всіма скучив», — розповідає жінка.
Навіть ці кілька листів стали для військового важливою підтримкою та знаком того, що його чекають.
Зник безвісти — і надія, що він живий
Родина не одразу дізналася, що Сергій перебуває у полоні.
«1 липня 2024 року він зник безвісти. Ми телефонували в частину, а нам казали, що його немає в живих. Те саме говорили і його побратими», — пригадує Ольга.
Згодом у телеграм-каналах почали з’являтися списки військових, які можуть перебувати у полоні.
«Я побачила там його прізвище, ім’я, по батькові і бригаду. Я була впевнена, що це мій чоловік. Почала вимагати відповіді. І через місяць нам підтвердили, що він у полоні. Це було величезне щастя — знати, що він живий», — каже вона.
Перші розмови після повернення
Після обміну Сергій поки що проходить реабілітацію у Львові. Подружжя ще не зустрілося особисто, але вже змогло поспілкуватися.
«Ми тільки говорили по телефону. А сьогодні зранку вже по відео. Це неймовірні емоції. Їх не передати…», — розповідає дружина.
Мрії після повернення
Попереду у родини — відновлення, зустріч і нові плани.
«Спочатку хочу, щоб він пройшов реабілітацію. Повернувся до життя, яке було раніше. А потім — поїдемо відпочити, до мами в гості. Планів дуже багато», — каже Ольга.
— «Сергій дуже хоче миру, повернення побратимів та дітей. Дуже хочу дітей…”
Повернення Сергія Жученка стало великою радістю для його родини, Вороновицької громади та всієї України. А для родин військовополонених, які досі чекають на своїх близьких, ця історія — ще одне нагадування, що віра та боротьба мають сенс.
